АРВМ
АРВМ – ініціали київських художників-монументалістів, архітекторів, скульпторів Ади Рибачук та Володимира Мельніченка. Саме так вони зазвичай підписували своі твори, книги та листи.
Своїми роботами митці створили обличчя сучасного Києва. Ада Рибачук та Володимир Мельніченко вдихнули новий сенс у техніку мозаїки (Київський центральний автовокзал та Палац творчості дітей та юнацтва, колишній палац піонерів). Працюючи з темою людської пам’яті, зробили з київського Байкового кладовища унікальний Парк Пам’яті, частиною якого є Стіна Пам’яті — наймасштабніший твір українського монументального мистецтва.
Ада Рибачук та Володимир Мельніченко працювали як архітектори, скульптори, займалися живописом, графікою, книжковою ілюстрацією, створювали унікальні монотипії, дерево- та ліногравюри, гобелени.
З 1950 по 1956 Ада й Володимир навчалися у Київському художньому інституті (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
В 1954 році, коли студентів відправляли на практику, Ада висловила бажання поїхати на море.
— Але ж на море їздять заради розваги… — намагався заперечити ректор.
— Я хочу поїхати на море Баренца, — відповіла Ада.
— Але ж це небезпечно! З ким ти туди поїдеш?
І Ада обрала з однокурсників Мельніченка.
— Володя, поїдеш зі мною на море?
— Поїду, — відповів він, гадки не маючи, про яке море йдеться.
З тих пір вони не розлучалися.
Починаючи з 1954 року Ада й Володимир їздили на крайню північ 7 разів — в 1954, 1955–56, 1957–59, 1962–63, 1979, 1990 та 2000 роках, сумарно провівши там більше 7 років.
Естетика північної природи, самобутність та мужність тамтешніх мешканців, ненецького народу справили на молодих художників неперевершене враження.
Там, на крайній півночі, місці, де людина протистоїть стихії, в той же час, людина і природа – єдині, зародився і встановився стиль їхньої подальшої творчості. Художники ввібрали філософію, культуру життя північних народів.
Твори, присвячені ненцям та їхньому способу життя, набули окрім художньої ще й антропологічної цінності, адже з тих самих 1950-х і до сьогодні радянський союз, а потім росія майже остаточно знищили цей корінний народ, витіснивши його із звичних місць проживання.
В цих мандрах Рибачук та Мельніченко створили тисячі живописних, графічних робіт, скульптур та кам’яних панно, монотипій, ліногравюр та дереворитів.
В 1960–1961 рокаїх у Києві Ада й Володимир на запрошення Авраама Мілецького реалізують проєкт оформлення інтер’єрів центрального автовокзалу.
Митці зробили дизайн, кольорову пластику, декоративно-монументальні роботи і ескізи панно для цієї будівлі.
Ада Рибачук та Володимир Мельніченко перетворили інтер’єри автовокзалу на унікальну пам’ятку мистецтва. Сюжети із блакитним автобусом та краєвидами, які відкриваються оку мандрівника, стали перлиною монументального мистецтва Києва.
В 2021 році зусиллями Володимира Мельніченка, Фонду АРВМ, команди реставраторів «Gurin Brothers», АТ «Київпассервіс», та більш ніж 200 волонтерів мозаїчні інтер'єри було повністю відреставровано.
В 1963–1965 роках вдруге на запрошення Авраама Мілецького, Ада Рибачук та Володимир Мельніченко працюють над оформленням інтер'єру та екстер’єру Київського палацу дітей та юнацтва (тоді — Палацу піонерів).
Ада й Володимр одразу відкинули «барабанно-піонерську тематику», типову для оформлення дитячих закладів радянської доби. Натомість вирішили оформити інтер'єри палацу за мотивами народного мистецтва. Загальна концепція майбутніх панно сформувалась під впливом творів народних мисткинь Марії Примаченко, Ганни Собачко, Параски Власенко та інших.
За словами Володимира Мельніченка сюжет фонтану «Сонце, зорі та сузір’я» на площі перед Палацом був навіяний спогадами Ади про те, як в дитинстві її бабуся варила їй кисіль та малювала на ньому ложкою, кажучи:
«Тут зорі і сузір’я, а тут Чумацький шлях. І кожен хто відшукає свою зірку і піде до неї Чумацьким шляхом, вже ніколи не зможе повернутися назад»
В 2018 році фонтан «Зорі та сузір’я» був відреставрований.
В 1967 році київська влада оголошує конкурс на створення у місті крематорію. З пропозицією взятися за цей проєкт до Ади й Володимира звертається Авраам Мілецький. Митці відмовляються від цієї роботи з тієї ж причини, що й всі київські майстерні — замало часу минуло з Другої світової війни і слово “крематорій” асоціюється в усіх з жахами війни і концтаборів. Проте, добре подумавши і зрозумівши важливість традицій українського народу, що поховання має відбуватися з зберіганням поховальних обрядів, зі збереженням сенсу та філософіі народного ставлення до ритуалу прощання, Ада й Володимир погодилися. І для досконального вивчення народних традицій вирушили у подорож Карпатами.
З 1968 по 1974 роки триває робота над створенням ландшафтного парку та будівлі Залів Прощання. За задумом авторів весь меморіальний комплекс мав відповідати народним традиціям поховання — із відходом труни під землю, із процесіями повз пагорби, із храмом (роль якого мали виконувати Зали Прощання) на найвищий точці.
«Чим більше ми працювали над цим комплексом, — згадував Володимир Мельніченко, — тим більше розуміли що це найважливіший проєкт нашого життя».
З 1974 року розпочинається робота над оформленням підпірної стіни пагорбу. Ада Рибачук та Володимир Мельніченко розробили і реалізували унікальний інженерний проєкт. Зовнішня поверхня підпірної стіни робилася з вигнутих металевих жердин, які утворювали собою об’ємні фігури, які обтягувалися тонкою металевою сіткою, після чого всередину конструкції під тиском задувався бетон. Так з’явилася величезна стіна довжиною 213 м, вкрита горельєфами. Загальна площа композиції сягає 2000 кв.м.
Ада й Володимир працювали над цим твором 7 років по 363 дні на рік, дозволяючи собі вихідний на Пасху та Різдво. Вони власноруч зігнули близько 95 т металевих жердин, маючи у помічниках двох зварників, які фіксували конструкцію, та бригаду робітниць, які приходили раз на тиждень обтягувати фігури сіткою.
За задумом горельєфи мали бути кольоровими. А штучний басейн, розташований під стіною, мав віддзеркалювати фігури, візуально подвоюючи враження. Сюжети, зображені на Стіні, переказували історію людства — від Адама і Єви через материнство, працю, війну, самопожертву і знов до мирного життя і дитинства. Вони мали розрадити людину, яка опинилася тут через тяжку втрату, показати, що смерть — сумна частина життя.
Народна мудрість каже: «В житті людини є три свята — народження, весілля та смерть. І кожне з цих свят для нас споряджають інші».
Наприкінці 1981 року радянська влада вирішує, що рельєфи на Стіні Пам’яті не відповідають принципам соцреалізму і мають бути знищені. Аду Рибачук та Володимира Мельніченка відсоронюють від робіт. Рельєфи тимчасово закривають фанерними щитами. Вирішується, в якій саме спосіб знищити твір. Друзі Ади й Володимира — Микола Бажан, Микола Амосов, Олег Антонов та багато інших представників київської творчої та наукової інтелігенції — намагалися вступитися за збереження твору, але програли цей двобій із радянською машиною.
В конкурсі проєктів знищення горельєфів переміг проєкт Авраама Мілецького, який, відчувши небезпеку, зрадив багаторічних партнерів і підписав проєкт знищення рельєфів на Стіні Пам’яті.
Протягом весни 1982 року рельєфи були закриті товстою металевою сіткою (просічно-витяжним листом), а між сіткою та рельєфами було залито бетон.
2000 квадратних метрів унікального твору перетворилися на пласку стіну.
Після знищення рельєфів Стіни Пам'яті Ада й Володимир опинилися ізольованими в своїй майстерні. Навіть друзі боялися спілкуватися з опальними митцями. На адресу Мельніченко й Рибачук сипалися різні докори, в тому числі що вони, живописці за освітою, дарма взялися за цю роботу. На противагу цим словам Ада й Володимир вирішили довести собі і всьому світові, що вони справжні скульптори. Так народилася серія унікальних скульптур — керамічних, металевих, комбінованих — які й зараз є перлиною експозиції Музею-майстерні АРВМ та виставок, в яких беруть участь.
Більша частина цих скульптур присвячена Півночі — ненцям, друзям Ади й Володимира з часів північних мандрів, та фантастичній естетиці їхнього життя у гармонії та протиборстві зі стихією.
Ада Рибачук пішла з життя 21 вересня 2010 року.
У 2018 році в рамках фе стивалю Kyiv Art Week було відкрито 6 кв.м. центральної фігури Стіни. У 2021 році зусиллями Фонду АРВМ було відкрито з-під бетону фрагмент розміром 120 кв.м. — композицію «Берегиня».
У 2012 році Володимир Мельніченко взяв участь у оформленні меморіального комплексу «Биківнянські могили».
В 2020 році Володимир Мельніченко разом із близькими друзями — Едуардом Тімліним, Олександром Галинським та Ксенією Кравцовою — заснували Фонд збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельніченка, статутним завданням якого є збереження та популяризація творів АРВМ.
19 квітня 2023 року пішов з життя Володимир Мельніченко.
Сьогодні в будинку на Малопідвальній 10Б, де з 1971 року жили й працювали унікальні українські художники Ада Рибачук і Володимир Мельніченко, розташований Музей-майстерня АРВМ. Як мріяли Ада й Володимир, тут експонуються їхні твори, відбуваються культурні події та художні майстер-класи.
