Човен “Микола Рерих”

Тоді була осінь і я хотів доробити човен до зими. Я сконструював його для Ади. Але ми плавали на ньому разом. Вона завжди була на веслах, а я на кормі. Взимку море застигає аж до самого горизонту. І тоді місцеві витягають човни з води вглиб на землю і кладуть вздовж всього берега дном нагору. Я вирішив його намалювати, адже це був перший наш човен. Берег морського заліву, а далі — піщана міль і вихід у Баренцове море. Там завжди дуже сильні вітри. Але цього дня було сонячно. Ада любила полювати і тому ми часто виходили в море. Вона добре володіла дрібнокаліберкою і у неї виходило вполювати інколи не одну нєрпу. Ми клали здобич на дно човна, а як вполювали більше — тягли на буксирі. Але ніколи ми не приходили з полювання з порожніми руками. Коли настав час їхати додому, ми подарували того човна нашому сусіду-полювальнику Помору. Володимир Мельніченко, Етюд шпалери, темпера 1958