Інтер'єри київського автовокзалу

У 1957–1961 роках у Києві постала будівля Центрального автовокзалу, зведена за проєктом архітекторів Авраама Мілецького, Ігоря Мельника та Едуарда Більського. Вже на етапі оформлення інтер’єрів до роботи долучилися Ада Рибачук і Володимир Мельніченко. Саме тут відбулася їхня перша співпраця з Мілецьким — знайомство, яке згодом переросло у багаторічне творче партнерство.

Художники створили цілісне мистецьке середовище вокзалу: вони продумали кольорову пластику, розробили декоративно-монументальні композиції та мозаїчні панно. Для мозаїк було використано поєднання керамічної плитки та кольорових цементів, що дозволило надати інтер’єрам яскравості й виразності.

У залах автовокзалу з’явилася серія інтер’єрних мозаїчних панно на трьох поверхах споруди, окремо мозаїкою оздоблено 44 колони. Все в інтер'єрі відтворювало ритм сучасного міста: міські краєвиди, автомобільні траси, динаміку руху. Центральним образом став символічний «блакитний автобус» — знак дороги та подорожі.

Через шістдесят років, у 2021-му, під час реконструкції автовокзалу це художнє оформлення вдалося повністю зберегти й відновити. Ініціював роботи Фонд збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельніченка. Проєкт підтримали власникі — компанія «Київпассервіс», реставраційна команда Gurin Brothers і понад дві сотні волонтерів, які взяли участь у відновленні мозаїк.

Свого часу Ада Рибачук казала, що у роботі з інтер’єрами важливо думати не лише про колір стін, а й про їхню пластику, про настрій, з яким людина входить у простір. Цей підхід зробив автовокзал не лише функціональною спорудою, а й осередком мистецтва у щоденному міському житті.