Хліб та море

Ада Рибачук, 1962.

Холст, темпера.

Наш будинок стоїть просто над морем.

Перед вікном — стіл. На столі лежить хліб. Стіл увесь у сучках, у подряпинах. Ада попросила мене відрізати скибку й покласти поруч, щоб було видно фактуру дерева.

Вона дуже уважно працювала над кожною деталлю. У будинку писала хліб, а потім виходила на берег і там допрацьовувала море. Для неї було важливо передати кожну хвилю, кожен білий гребінь.

Ада працювала швидко. Не любила надовго затримуватися над однією картиною. Починала й завершувала її майже за годину.

Хліб був трохи недопечений, але з гарною рум'яною скоринкою. Потім ми його з'їли. І він був напрочуд смачний.

Володимир Мельніченко

Біля одного з вікон стоїть стіл. Найзвичайнісінький, саморобний, збитий нашвидкуруч, невисокий. На його стільниці й досі видно місця, де рубанок зіскакував, залишаючи нерівні борозни. Ці дошки — соснові.

Соснові дошки. Колись вони були соснами. Були деревами. Шуміли. Росли вгору, прямовисно перетинаючи обрій. На нашому острові це навіть важко уявити. Тут найбільше дерево не товще за звичайний олівець, а його листя менше за ніготь мізинця.

На нашому острові одразу й не здогадаєшся, що йдеш густим лісом. Усі дерева переплелися гілками, вчепилися в сопку, пригорнулися до неї, припали до неї. Навіть травинки здіймаються вище від цього березового лісу. Лише згодом помічаєш, що ступаєш по стовбурах. І стовбури — як у беріз, і листя — теж березове, тільки самі дерева ніби повзуть схилом сопки. А потім знову не помічаєш, як ліс закінчується.

На нашому острові лише сопки своїми спинами затуляють обрій. Та ще хвилі. Зрештою, вони й є обріями нашого острова.

Як же ці дошки, з яких зроблено стіл, потрапили на острів?

Це довга історія. Навіть не одного року. Дві дошки ми виловили в морі після шторму, одну знайшли на березі — її винесло хвилями, і вона залишилася на піску, коли море відступило під час відпливу.

Інші дошки припливли пароплавом з Архангельська. Ми випросили їх у теслярів, які будували ще один будинок.

У нашому домі є ще один стіл. Великий. Також саморобний. Його товсті важкі дошки колись були дверима старої лазні. У цих двох столів зовсім різні характери.

Великий стіл — той, на якому ми друкуємо гравюри, — якийсь поважний і зосереджений. А цей — веселий. У нього навіть ніби усмішка є, хоч, можливо, дивно так говорити про річ. Про стіл. Але він — наче живий. Адже зроблений із живих соснових дощок, які колись були деревами.

Ада Рибачук