Мисливська пісня

Ада Рибачук, 1957–1958.

Холст, темпера.

Чоловік вийшов на полювання.

Він один. Окрім оленів та собак – нікого. А навколо – пейзажі та північне сяйво. Це – Тундра…

І вся природа проти нього.

Його спів – про те, що він бачить навколо. І цій пісні немає кінця. Вона закінчується, коли його долає сон. А навколо сніги… І вони захищають його. Бо його пісня – це талісман. Завдяки ій – він єдиний з природою.

Володимир Мельніченко

Світ був білий — світло-білий, білий-білий. Найбільше він нагадував воду, у якій полоскали пензлі після білої фарби.

Ми стояли на дні цього розчиненого білого світла й зовсім не знали, куди йти. Чи існують тут узагалі якийсь напрямок, якісь сторони світу? Білизною було важко дихати. Але страху не було. Було лише здивування.

Що сталося?..

Куди зник навколишній світ?

Куди зник... світ?..

Тут ми лагодили нарти. Тут, викопуючи з піску колоди, брали дрова. Пам'ятаєш, тоді в нас не залишилося жодного поліна?

Ось тут... пам'ятаєш?..

Пропустивши старого вперед, я малювала його постать, що дедалі меншала вдалині. Він повільно протоптував стежку в снігу. І, крім нього, жило й рухалося лише низьке сонце — без променів, без світла.

Ада Рибачук